×

Попередження

Неможливо завантажити XML-файл

Коронавірус як іспит на людяність – Юрій Кужелюк

«Кожен день слухаємо зведення з «коронавірусного фронту», які сприяють поширенню панічних настроїв. Одні держави вже борються з поширенням інфекції на їхній території, інші готуються до цієї боротьби. Загалом все зводиться до організаційних заходів (введення карантину, ізоляції хворих і виявлення підозрілих на захворювання) та пропагандистських (роз’яснення населенню можливих загроз і правил поведінки). Саме ж лікування при відсутності спеціалізованої вакцини зводиться до симптоматичного (умовно, як при грипі)», - зазначає депутат Львівської міської ради Юрій Кужелюк і висловлює свої думки стосовно того, що робить влада і як ведемо себе ми всі, як люди, відносно хворих і ситуації взагалі.

«Про те, що влада провалила все, що можна і не можна, не говорив хіба що лінивий. Перевезення 86-ти громадян з Уханя в Україну переросло у справжню військову операцію. Ціла бригада нацгвардії з БТРами. Шкода, що не залучили танки і авіацію. А чи не є перебування колишньої міністерки охорони здоров’я в карантині у Нових Санжарах несусвітньою глупотою. Скажіть, чи прийде комусь в голову, щоб начальник Генштабу ЗСУ облаштував своє робоче місце в окопі на передовій і стріляв з кулемета у супротивника. То чому ж перша особа в міністерстві, яка в критичний момент має приймати рішення, сиділа в карантині і грала теніс. А де була широка пропагандистська кампанія, що можна, а що ні, чого остерігатися, а чого ні. Вона, якщо б і повністю не заспокоїла людей, то хоча б запобігла панічним настроям і дала розуміння, що влада насправді контролює ситуацію. Відповідь вражаюча – ми виставляємо все на сайт МОЗ. Уявляєте мільйони людей зі сіл, міст, значна частина яких не знає, як підступитися до комп’ютера, щодня кидається читати сайт МОЗ.

Епідемія вже набирала силу у січні. То чому лише недавно почали готувати лікарні для можливого прийому пацієнтів. Адже при надзвичайній ситуації, як і під час воєнних дій, всі команди повинні виходити вчасно з центру, а на місцях чітко виконуватись. Не може кожне місто і область діяти на власний розсуд, бо це – хаос. Але про що говорити, коли досі в областях, особливо прикордонних нема тестів, кров передається в Київ і там роблять аналіз. На запитання, чому, – прекрасна відповідь: «Ми недавно оголосили тендер на їх закупівлю». Тобто почекай коронавірус, бо у нас тендер. А де були раніше, адже вже не було «осоружної», «малоосвіченої, недовченої» Уляни Супрун, а міністерство очолювала членкиня найкращого уряду, випускниця Могилянки що закінчила школу з золотою медаллю?

Але досить про владу, тут все зрозуміло, як то кажуть бачили очі… А що ж ми, посполиті, як гомо сапієнс, чи витримуємо іспит на людяність? Попри все, чи не ясно кожній людині, що кидати камені в автобус, де везуть твоїх, ні в чому не винних, але можливо хворих, співвітчизників, це не по-людськи. А викидати з власної хати сусідку з дітьми лише тому, що вона приїхала з Італїї, це і не по- людськи і незаконно? А якби там були твої діти, батьки чи онуки? А медикам перегороджувати вхід в лікарню, це як з точки зору клятви Гіпократа? Чи не повинна кожна людина знати червоні лінії, за які переходити не можна. Адже завжди треба залишатися людьми і мати співчуття до ближнього. Інакше - для чого ми ходимо в церкву, для чого сповідаємося і причащаємося, для чого вчимо дітей у школах християнської етики? А як з десятьма заповідями, особливо про любов до ближнього? Чи для того, щоб потім вийти на вулиці і з виряченими очима кричати: «Заберіть їх, бо ми сі боїмо, бо від того вмирають»? А чому ми сі не боїмо п’яного водія-лихача, який мчить по вулицях міста. Адже від вірусу у цілому світі  (!) на даний час померло понад 3500 людей і приблизно стільки ж гине на дорогах України за рік. То де більша імовірність піти в кращий світ? Чи багато ви бачили пікетів, шин і громадських активістів з вимогами припинити це вуличне безчинство. А скільки життів забирають ВІЛ-інфекція, туберкульоз та інше? А тут ніхто нічого не боїться - ні пікетів, ані шин.

Отож, в Україну ця біда, мабуть, прийде. І тут буде іспит для всіх нас, чи ми залишимось людьми і дружно допомагатимемо один одному, чи перетворимося в натовп, де в паніці всі топчуть один одного? Чи ми гомо сапієнс, чи не дуже? І чи здатна влада вжити дієвих заходів та попередити паніку?».

 Примітка: Публікації в рубриці "Трибуна депутата" є відображенням суб’єктивної позиції авторів та можуть не збігатися з офіційною позицією  Львівської міської ради.