×

Попередження

Неможливо завантажити XML-файл

Тетяна Іванів про підсумки депутатської діяльності у 2019 році

Тетяна Іванів, депутат фракції «Об’єднання «Самопоміч»,  голова постійної комісії гуманітарної політики  ЛМР -– про рік, що минув, інклюзію в школі і сучасне покоління дітей

  • Згадуючи 2019 рік, найбільше мене тішить відкриття в нових дитсадкових груп. Державні дошкільні заклади – це проблема усіх великих міст, як і переповненість груп – до 40 діток в одній! Це, звісно, переповненість і перевищення норм. Нещодавно наша депутатська комісія виїжджала в Шевченківський центр дитячої творчості, перевірила стан будівлі і розклад завантаженості та прийняла рішення: перевести гуртки до школи, бо це зручно дітям і нормально для шкіл, в яких уроки закінчуються до обіду, а приміщення Центрів, які звільнилися – використати для садочків. Також впродовж року ми аналізували ситуацію з колишніми дитсадковими приміщеннями, які ще в 90-х роках віддали в оренду, і з’ясували – котрі з них можна повернути і зараз там тривають ремонти, аби вони знову прийняли групи дошкільних закладів. Загалом – 14 нових груп запрацювало. А на вул.Бортнянського – запрацював новий садок. Ще нагадаю, що в Рудно розпочалася добудова школи, в Брюховичах – також школа готується до прийому нових школярів… Дуже багато відновили по школах Львова за цей рік басейнів. З останньої перевірки перебігу ремонтних робіт – львівський ліцей - школа №88, школа №99…

А спортивних майданчиків скільки нових!

  • Львівські школярі у 2019 році вкотре продемонстрували один з найвищих рівнів знань – ми пишаємося найкращими в Україні показниками ЗНО. В чому секрет успіху? Традиції виховання?
  • І не тільки. Львів вводить інновації в освіті і нові методики набагато швидше, ніж інші міста. От, наприклад, зараз на державному рівні презентують Нову Українську школу, а в нас давно практикуються і авторські програми, і нові освітні проекти. Також підкреслю, що дякуючи глибокому розумінню першочерговості важливості освіти, депутати виділяють щороку кошти не тільки на ремонти, але й на оснащення: планшети, ноутбуки, нові комп’ютери. До слова, саме зараз в усіх школах Львова прокладається спільна потужна інтернет-мережа, яка буде надавати якісніший, безперебійний і швидший інтернет, а також зведе усі школи – в одну централізовану систему. Це – справді – школа майбутнього, яка починає працювати у Львові уже сьогодні.
  • Про покоління нинішніх дітей говорять різне– ліниві, пасивні, от в наш час і так далі. Ви працюєте з дітьми більше за нас усіх ( пані Тетяна – директор школи ЛЗШ І-ІІІ ст. № 82) , з різними – за віком і соціальним статусом. ЯК Ви можете охарактеризувати їх?
  • Ці діти можуть багато чого навчити нас, дорослих. Зокрема, у користуванні з сучасними технологіями. У вмінні знаходити необхідну інформацію чи швидко вирішувати проблему. На уроках ми не дозволяємо просто так «сидіти» в інтернеті, але, якщо це допомагає у знаходженні потрібної інформації – чому б ні? Часто так ми знаходимо набагато більше корисного і цікавого матеріалу до теми, ніж у підручниках! А скільки для домашньої самоосвіти? Є ще одне: якщо дитина сама знайшла цю інформацію, вона її краще запам’ятає. Загалом, у дітей відчувається цей постійний інформаційний голод – і це добре: вони постійно шукають. І деколи таке знаходять, що навіть вчитель такого не знає.
  • А батьки? Чи змінилися сучасні батьки?
  • Особисто я зустрічаюся з таким явищем: дуже багато батьків вважають, що вони краще знають – як вчити на уроках, які методики використовувати в школі. Я відповідаю так: Ви ким працюєте? Лікарем. То я приходжу до вас вчити, як робити операцію? Або, якщо ви – юрист, до прикладу, то я не вчу – кого засудити, кого ні. В кожного повинна бути відповідна освіта і досвід, кожна людина повинна займатися своєю справою за фахом. І – поважати один одного. Коли хтось незадоволений тим, як вчитель подає матеріал, я пропоную завітати до нас і на один день стати… вчителем. Попрацювати день у школі і зрозуміти все на практиці. Для цього запровадила «Батьківський день»: ми даємо тему, матеріали і пропонуємо спробувати.
  • І як?
  • Одразу усі відмовляються.
  • Що найважливіше для нашої освіти?
  • Я вважаю, що наша освіти – набагато краща, ніж у більшості країнах світу. Делегації вчителів з інших міст і держав, котрі відвідували нас і знайомилися з нашими дітьми і вчителями, - також так казали. Нещодавно трапився такий випадок, коли наша учениця виїхала на два роки до Франції і там навчалася у школі. Коли вона повернулася, то з більшості предметів, особливо з точних наук, мусила наздоганяти усіх дуже довго: з’ясувалося, що різниця між , до прикладу, математикою – у два роки! Грубо кажучи, те, що в них вчили у 9 класі, наші діти пройшли ще в 7. Так, багато хто вважає, що і нам не потрібно так багато різних предметів, але при цьому забувають, що навіть, якщо цей предмет не знадобиться у дорослому житті ( хоча – хто це може з впевненістю передбачити? ) , інтелектуальний розвиток дитини – активний і її мозок працює багатогранніше.
  • А який предмет Ви хотіли б додати до шкільної програми?
  • Логіку. Окремим предметом. А ще я ініціюю спільні проекти з ВУЗами: аби вищі навчальні заклади проводили підготовче навчання, спеціалізовані пари у школах, для того, аби 10 і 11-ти класники могли глибше розуміти майбутній вибір професії. Мрію про запровадження таких спільних навчальних програм.
  • Хіба таких ще немає?
  • Є – гімназії уже так практикують, але…це все платно. А я мрію про державну підтримку такого проекту, аби це було безкоштовно для усіх. Наприклад, ті, хто планує вступати до коледжу, могли б один-два дні навчатися на підготовчих парах у спеціалізовних коледжах, а інші дні – у школі. Таким чином, закінчуючи 11 клас – діти закінчують і другий курс коледжу. І далі – можуть там продовжувати навчання, адже не усім потрібна вища освіта – держава має велику потребу у кваліфікованих робітничих професіях.
  • До завершення Вашої депутатської каденції – лічені місяці. Що Ви ще хочете встигнути?
  • Запровадити інклюзивну освіту. Аби усі школи і садочки брали в спільні групи дітей з особливими потребами. У моїй школі – 38 таких діток. А коли я туди прийшла працювати – їх було усього 6. Сьогодні концепція нашої школи навчила і батьків, і дітей – приймати різних людей, спілкуватися, розуміти. Так, процес інклюзії в освіті запроваджується на державному рівні. Але люди все ще схильні «показувати пальцем» на «інших». І самі батьки не готові зустрічати нерозуміння – залишають дітей на домашньому навчанні, закриваючи таким чином світ і шлях до розвитку. Ці процеси – двосторонні: вони мають вчитися адаптовуватися і довіряти, а ми – сприймати і виховувати у собі лояльність і толерантність. До нашої школи привозять дітей з особливими потребами з інших районів, з інших шкіл, де їм відмовили. Наша школа – приклад, як всі можуть бути і навчатися разом. І таким досвідом я із задоволенням ділюся з іншими колегами.

 

Примітка: Публікації в рубриці "Трибуна депутата" є відображенням суб’єктивної позиції авторів та можуть не збігатися з офіційною позицією  Львівської міської ради.