×

Попередження

Неможливо завантажити XML-файл

Гаряче чи дороге?

Багато списів зламано щодо центрального опалення і можливого переходу на індивідуальне. Визнаючи, що ця проблема є дуже складна і так просто не вирішується у зв’язку з вертикальною розводкою опалення, різною платоспроможністю громадян та інших факторів, задамося іншим питанням. А як з гарячим водопостачанням у багатоквартирних будинках, особливо під час неопалювального періоду?

Діюча зараз система гарячого водопостачання наступна. На ТЕЦ працює паровий чи водогрійний котел, який подає по магістралях теплоносій з температурою 700С під тиском 4-6 атм. в житлові квартали. Там в бойлерних теплообмінниках теплоносій нагріває воду, яка подається в будинки і, відповідно, через систему рециркуляції - в крани мешканців. Скільки це коштує, хто за це платить і наскільки ефективна така система? А також, яка різниця між водопостачанням в опалювальний і неопалювальний сезони?

В опалювальний сезон гаряче водопостачання здійснюється аналогічно, але основна кількість енергії теплоносія витрачається на опалення, кількість енергії для водопостачання складає невеликий процент. Влітку, коли опалення немає ми, тим не менше, змушені гріти теплоносій на ТЕЦ, тримати його при відповідній температурі, подавати по кілометрах магістралей. А це - втрати тепла, а отже, газу і електроенергії. Далі втрати в бойлерних та трубах у будинках. Для інформації – втрати тепла лише на рушникосушці, яка є в кожній ванній кімнаті складає до 20%. Отже, ми з ванни влітку примусовим чином робимо сауну. Додайте до цього втрати в будинку на всіх трубах без теплоізоляції та перераховані вище втрати в центральних магістралях, і отримаєте відповідний коефіцієнт корисної дії системи. Додайте, ще той факт, що водою ми користуємось по суті недовго. Помити посуд, руки, скупатись і все це, як правило вранці і ввечері. А температурний режим в системі тримається 18 годин на добу. В результаті основна оплата відбувається за обігрів навколишнього середовища.  Додайте до цього і достатнє число не зовсім добросовісних львів’ян, які ставлять на лічильники магніти та інші різноманітні пристрої і «піонерять» воду, не платячи за неї. Додайте ще незручності під час гідравлічних випробувань системи, коли вона відключається.

Отож в результаті виходить, що втрати при гарячому водопостачанні влітку далеко перевершують 50%. Гаряча вода і зараз не дешева, проте, щоб зробити її самоокупною ціни треба підняти до такого рівня, що за це мало хто зможе заплатити. Що робимо? Беремо гроші не дотацію. Скільки? Протягом літнього сезону 2017 року – 64 млн. грн., 2018 року – 60 млн. грн. Звідки? Очевидно, що з міського бюджету, а точніше з фонду розвитку. Тобто проїдаємо ті гроші, які мали б піти на інфраструктурні проекти, культуру, освіту, медицину тощо. І так з року в рік, тільки суми зростають, через ріст цін та зарплат персоналу.  Це додатково до того, що платять мешканці.

Який вихід? Відключити гарячу воду влітку, як це роблять в багатьох містах України, мабуть, не вихід, XXI століття все-таки! Витрачати надалі бюджетні гроші, а це по-суті гроші, які належать громадянам, стає все більш нераціонально.

Чи не пора подумати про масове переведення громадян на індивідуальне забезпечення гарячою водою. Простіше кажучи, в кожній квартирі ставиться нагрівач води, газовий чи електричний, де яка є можливість. Ліквідовується вся система труб разом з рушникосушками, які розбазарюють тепло, бо гаряча вода потрібна тільки в двох кранах – в кухні і в ванні. Кожний при цьому платить за газ чи електрику індивідуально, тим більше, що в будинках масово встановлюють газові лічильники. Автоматично відпадає проблема крадіжок.

Котли на ТЕЦ влітку не працюють, тепловики спокійно проводять гідравлічні випробування, ремонтують та модернізують мережі, не палять даремно газ і не залазять у борги.

А гроші, які витрачаються на дотації, доцільно використати на допомогу львів’янам модернізувати свої помешкання під індивідуальне гаряче водопостачання, розробивши при цьому декілька проектів типових схем з технічними умовами.

Автор розуміє, що відразу цього не зробиш. Але рано чи пізно життя примусить, то можливо думати над цим слід починати вже? І не тягнути час, бо це занадто дорого і для міського, і для сімейних бюджетів. Можливо це видається нереальним, але нема невирішальних проблем, є тільки бажання чи небажання їх вирішувати.

Юрій Кужелюк,

депутат ЛМР

Примітка: Публікації в рубриці "Трибуна депутата" є відображенням суб’єктивної позиції авторів та можуть не збігатися з офіційною позицією  Львівської міської ради.